П'ять речей, які "Аліса в країні див" відкриває про наш мозок.

190 років тому 27січня народився легендарний письменник Льюіс Керролл. З цього приводу пропонуємо Вам до ознайомлення  статтю кориспондента BBC Future Девіда Робсона, яка привідкриє нам завісу потойбіччя фантазіїї автора! 

  Славетна казка Льюїса Керролла дотепер захоплює не лише читачів будь-якого віку, а й науковців-неврологів, які на її сторінках знаходять важливі дані про особливості роботи нашого мозку. 

 Сам Льюїс Керролл напрочуд скромно розповідав про свій шедевр. "Героїня перебуває годину під землею, зустрічає різних птахів і тварин, які вміють розмовляти (та це не феї), – писав він у сатиричному журналі Punch. – Все це сон, але я не відкриваю правди аж до кінця оповідання".

 Цього року виповнюється 156років, як Аліса вперше вирушила у подорож кролячою норою. А "скромне" оповідання Льюїса Керролла надихнуло незліченну кількість фільмів, картин та хореографічних постановок.

 Менш вивченим залишається вплив твору на дослідження у галузі психології. Фантазія письменника пропонує корисний матеріал для роздумів не лише фрейдистам і психоаналітикам, але й сучасним неврологам. Пам'ять, мова і свідомість. Перш ніж технології дозволили нам поринути в країну чудес людського мозку, геній письменника дозволив зазирнути в його таємниці за допомогою грайливих інтелектуальних експериментів. "Казка досліджує багато наукових концепцій сучасної неврології – існування безперервного "я", наші згадки про минуле і сприйняття майбутнього. Вона – велике джерело знань про когнітивні властивості людського розуму", – каже Елісон Гопнік з Каліфорнійського університету в Берклі. "Аліса в країні див" дає можливість кожному з нас дізнатися щось про себе. 156-річний ювілей книги – чудова нагода вирушити разом з нею у подорож таємничими шляхами нашого розуму. 

  "Випий мене" 

 В одній із перших пригод Аліса знаходить зілля з написом "Випий мене" на пляшці, яке зменшує дівчинку до розміру всього 10 дюймів (25 сантиметрів). А чарівний пиріг, якій вона з'їдає відразу потому, має прямо протилежну властивість – Аліса стає настільки великою, що дістає головою до стелі. Це одна з найбільш відомих частин оповідання, яка першою привернула увагу не лише Волта Діснея, а й науковців. 1955 року психіатр Джон Тодд відкрив психічний розлад, за якого пацієнти відчували, ніби їхнє тіло "відкривається, як телескоп". Розлад, який заслужено отримав назву синдром Аліси в Країні Див, найчастіше зустрічається у дітей. "Діти розповідали, що речі навколо здаються їм перевернутими з ніг на голову; або коли їх матір стояла в іншій частині кімнати, вони відчували, що вона поруч", – розповідає Грант Лью, невролог з Пенсільванського університету у Філадельфії, який вивчає цей феномен. Щоденик Керролла свідчить, що сам письменник страждав на мігрень, яка часто викликає подібний синдром. Отже, дехто вважає, що Керролл описав власні відчуття. На думку професора Лью, цей синдром може викликати підвищена активність у тім'яних долях, які відповідають за сприйняття перспективи та відстані. Попри те, що ці галюцинації можуть бути тривожними, вони, як правило, нешкідливі. "Ми пояснюємо пацієнтам, що такі відчуття не є ознакою божевілля і що здорові люди також відчувають подібні речі", – говорить доктор Лью. Сьогодні неврологи в рамках експериментів викликають таку ілюзію у здорових людей, щоб дізнатися більше про те, як мозок створює відчуття нашої присутності тут і зараз. 

  "Герцогиня і Чеширський Кіт" 

Країна Чудес сповнена персонажів, які легко змінюють форму, - наприклад, гротескна герцогиня і її немовля. Поки Аліса тримає маля на руках, його ніс стає більш кирпатим, а очі зближуються, і воно починає рохкати. Перш ніж Аліса усвідомлює, що трапиться, дитина перетворюється на свиню. Пізніше Аліса знайомиться з Чеширським котом, чия посмішка дивним чином залишається, навіть коли сам кіт зникає. Предмети у наших снах часто зазнають чудернацьких метаморфоз. Письменнику вдалося тонко підмітити особливості наших снів, зокрема дивне відчуття часу уві сні. Неврологи пояснюють ці явища тим, що під час сну мозок оброблює інформацію – об'єднує спогади, створює зв'язки між різними подіями, щоб побудувати цілісну історію нашого життя. Коли у пам'яті одночасно з'являються образи, наприклад дитини та свині, мозок може поєднати їх у сюрреалістичну картинку. 

  "Шалам-Балам і Бурмоковт" 

Пригоди "Аліси в Задзеркаллі" продовжують дослідження нашого розуму і поринають, зокрема, у вивчення природи людської мови. Вони починаються з перших сторінок другої книжки про Алісу, коли героїня читає поему "Бурмоковт". Перші рядки поеми "…Варчилось… Хлив'язкі тхурки / Викрули, свербчись навкрузі…" (переклад Тетяни Тарабукіної. – Ред.) змушують дівчинку вигукнути: "Вона гарна, але її важко зрозуміти!" Аліса має рацію. Ми сприймаємо вірш як граматично правильний, хоча самі слова не мають жодного сенсу. Сьогодні поема Люїса Керролла стала справжньою знахідкою для неврологів, які вивчають механізми створення мови. Сканування головного мозку під час читання вірша показують, що семантичні значення і граматичні форми обробляються в ньому окремо. (Цікаво, що й інші автори успішно використовували ефект граматично правильної нісенітниці, зокрема Курт Кобейн у пісні Smells Like Teen Spirit). До більш глибоких лінгвістичних спостережень про природу слів Аліса вдається під час розмови з Шалам-Баламом. Хіба можливо передати чудову форму цієї істоти за допомогою інших слів, ніж цей вислів? Запитання Шалам-Балама торкається філософських роздумів ще за часів Платона. Раніше вчені вважали, що зв'язок між формою слова та його значенням цілком довільний. Але зараз, здається, казковий герой Керролла мав рацію. Візьмімо, наприклад, вигадані слова "кікі" і "буба". Якщо запропонувати людям назвати за допомогою цих слів різні форми, більшість обере "кікі" для гострих предметів, а "буба" для округлих. "Звуковий символізм" стає зараз популярним напрямком досліджень, хоча його причини не зовсім зрозумілі. Одна теорія стверджує, що асоціації між певними предметами та звуками мови виникають через форму губ, яку вони приймають під час вимови певних звуків. Незалежно від причини явище "звукового символізму" означає, що іноді можливо здогадатися про значення іномовного слова лише з його звучання. Прізвиська, які отримують люди, також часто відбивають нашу зовнішність, як у випадку з Шалам-Баламом. Навіть іще цікавішою є думка деяких вчених, що подібні слова – це своєрідні "лінгвістичні копалини", які відбивають перші висловлення людства. 

  "Біла королева і подорож у часі"

Пізніше у своїй подорожі Аліса знайомиться з Білою Королевою, з якою веде довгі розмови. Це найзагадковіше із творінь Керролла - з дивовижною здатністю передбачати майбутнє. Утім, роздуми королеви про особливості пам'яті самі на диво пророцькі. "Від середини 2000-х років вчені-неврологи дійшли думки, що пам'ять насправді стосується не лише минулого – вона допомагає вам діяти відповідним чином у майбутньому, – пояснює Елеонора Магвайр з Університетського коледжу Лондона, яка часто використовує Білу Королеву для ілюстрації своєї ідеї. – Щоб виробити найкращий курс дій, ви маєте дивитися на себе в проекції". Коли ми уявляємо собі майбутнє, то зазвичай розкладаємо наші спогади на частини, а потім монтуємо їх у новий сценарій. Пам'ять і передбачення використовують однаковий спосіб "подорожі в розумовому часі" в одній і тій же ділянці мозку. Професор Магвайр, наприклад, з'ясувала, що люди з ушкодженням гіпокампу, які не здатні пригадати своє минуле, мають певні труднощі і з уявлянням майбутнього. "Ми попросили їх уявити зустріч з другом наступного тижня – і вони просто не могли це зробити", - каже науковець. Ці люди також не могли уявити майбутню подорож до моря. "Вони розуміли, що там буде пісок і море, але просто не могли візуалізувати це в мозку". Іншими словами, на відміну від Білої Королеви, вони назавжди застрягли у вічному сьогоденні. 

  "Хіба можливі неможливі думки?" 

Продовжуючи дослідження людської уяви, королева наголошує на важливості думок про неможливе. Ця частина оповідання особливо подобається доктору Гопнік, яка вперше прочитала Алісу в три роки, а потім присвятила свою кар'єру вивченню того, як ми будуємо наші фантазії. Вона відкрила, наприклад, що діти, які часто фантазують і вірять у "неможливі" речі, мають, як правило, більш розвинені когнітивні здібності. Вони здатні на гіпотетичне мислення і більш проникливо розуміють мотиви і наміри інших людей. "Те, що вони роблять під час уявної гри, насправді, це розроблення гіпотези і доведення її до логічного завершення", – розповідає дослідниця. Пригоди Аліси рясніють сюрреалістичними зустрічами, які допоможуть будь-кому потренувати фантазію. Науковець із Тілбурзького університету в Нідерландах Тревіс Прулкс досліджує те, як література абсурду, на кшталт творів Керролла, впливає на наші когнітивні здібності. Дослідник робить висновки, що порушення очікуваного у дивному незвичному світі фантастичної літератури робить наш розум більш гнучким, творчим і здатним до швидшого сприйняття нових ідей. Отже, якщо ви відчуваєте, що застрягли в рутині і ваш розум потребує свіжого струменя, проведіть вечір за читанням "Аліси". "Я не сумніваюся, що цей твір стимулює розумову діяльність, підвищує мотивацію і здатність до навчання", – каже професор Прулкс. Елісон Гопнік зазначає, що деякі галюциногенні препарати, звісно, також допомагають досягти стану вільних дитячих асоціацій, але читання - безумовно, безпечніший спосіб повернути час назад і побачити світ з нової перспективи. Як пише Льюїс Керролл: "Так багато незвичайних речей сталося останнім часом, що Аліса почала думати, що насправді мало чого у житті може бути неможливим". І з нею важко не погодитися!