День "визволення" чи "вигнання"?

Після 28 жовтня 1944 року Україна не стала вільної державою, тож термін “визволення” є історично некоректним. Інститут національної пам’яті пропонує використовувати термін «вигнання нацистських окупантів із України» замість сполучення «визволення України від фашистських загарбників». 

“Термін «визволення» передбачає волю, свободу, а у 1944 році Україна не стала вільною. Із вигнанням нацистських окупантів Україна не отримала волі, а опинилася під іншим пануванням, результатом якого стали масові репресії та депортації, зокрема сотень тисяч українців, поляків та цілого кримськотатарського народу”, - пояснює Голова Українського інституту національної пам’яті к.і.н. Володимир В’ятрович.

СРСР ставив за мету не визволення Українського народу, а повернення його до складу радянської імперії. Волю і свободу Український народ отримав тільки після 24 серпня 1991 року,  визволення України відбулося тільки з розпадом Радянського Союзу.

Наша бібліотека пропонує ознайомитись з найпоширенішими радянськими міфами за матеріалами Український Інститут Національної Пам'яті:

 Німецькі війська остаточно залишили територію України наприкінці листопада 1944 року.

Для відзначення цього факту день 28 жовтня було обрано не зовсім коректно.

У СРСР склалася традиція відзначати цю подію 8 жовтня, оскільки саме цього дня в 1944 році радянські війська вибили німців з території Радянської України в її тодішніх кордонах. Влітку 1945 року, згідно міждержавного договору, Чехословаччина передала Радянському Союзу Закарпаття, яке увійшло до складу УРСР. Зважаючи на це, згодом вирішили перенести день пам’ятних урочистостей на дату, коли німецькі війська залишили останні населені пункти сучасної  Закарпатської області. Але 28 жовтня 1944 року радянські війська лише розпочали бої за місто Чоп. Остаточно вибили противника із Закарпаття лише 25-26 листопада того ж року.

Визволення означає – принесення волі, але в 1944 році цього не трапилося. Визволення України відбулося тільки 24 серпня 1991 року з розвалом Радянського Союзу.

Радянський Союз до 1941 року був тоталітарною державою, нею він залишився і після 1944 року. Партійна диктатура і політичні репресії не зникли.

Під час війни радянське керівництво намагалося заохотити народ України до боротьби, апелюючи до патріотичних почуттів та обіцяючи демократизацію політичного режиму після перемоги. Зокрема, українській інтелігенції та митцям дозволено звертатися до тем, які до тих пір таврували як «буржуазний націоналізм»; чотири армійські фронти названі «українськими»; запроваджено орден Богдана Хмельницького; засновано республіканські міністерства оборони та закордонних справ.

Та вже одразу по завершенню війни багато із зазначених починань були згорнуті, засуджені, або нереалізовані. Включення УРСР напряму до складу ООН слугувало політичним цілям СРСР і про жодну суверенну позицію України на міжнародній арені не йшлося.

Не вважаючи вигнання німецьких окупантів визволенням, українське націоналістичне підпілля продовжило боротьбу за незалежність України.

Після повернення радянської влади на територію України, сталінське керівництво кардинально збільшило масштаби каральних депортацій великих груп населення до віддалених регіонів СРСР. Депортацій зазнало польське населення Західної України, а також родини осіб, яких підозрювали у допомозі українському підпіллю та УПА. З Криму повністю депортований кримськотатарський народ, а також місцеві греки, болгари, вірмени. Різних правових обмежень і переслідувань зазнали особи, що перебували на окупованій території, остарбайтери, полонені червоноармійці.

Внесок України у розгром гітлерівської Німеччини та її союзників важко переоцінити.

Жителі УРСР взяли активну участь у протидії гітлерівській агресії. За весь час війни між СРСР та Третім Рейхом 1941-1945 років жителі УРСР складали приблизно 7 мільйонів або 23% особового складу Збройних сил СРСР, що більше, ніж військо Великої Британії, яка мобілізувала близька 6 мільйонів своїх громадян. Українці воювали у складі радянських збройних сил і партизанських загонів, були відзначені багатьма високими нагородами. Вихідці з України були представлені серед командного складу збройних сил СРСР.

За оцінками Інституту історії НАНУ, прямі людські втрати України становили від 8 до 10 мільйонів осіб, що більше ніж сукупні людські втрати Великої Британії, Сполучених Штатів Америки, Франції, Польщі та Канади (близько 7,4 мільйонів).

Для потреб фронту працювала потужна промисловість УРСР, значна частина якої евакуйована в тил – до Росії та Середньої Азії.

Україна була серед республік СРСР, які перші прийняли на себе удар гітлерівських військ. Бої на території України розтягнулися із заходу на схід більше, ніж на тисячу кілометрів і тривали понад рік. Це дозволило зосередити військові та промислові ресурси у внутрішніх регіонах СРСР, підготуватися до контрнаступу взимку 1942 року.

У будь-якому разі історія не знає умовного способу, а спроби моделювання дій РСЧА без українських людських і промислових ресурсів радше ставлять під сумнів твердження В. Путіна про перемогу «і без України». Загалом до антигітлерівської коаліції входило 58 держав і суверенних територій, внесок більшості з них був значно менш вагомим, ніж українського народу.

Перемога над нацистськими окупантами – спільне досягнення антигітлерівської коаліції та визвольних рухів.

Друга світова війна – глобальний конфлікт, і всі її учасники були тісно пов’язані між собою. Можна говорити про різний внесок держав у перемогу, однак невірно приписувати усі заслуги одній країні. Радянський Союз користувався військово-технічною та іншою підтримкою своїх союзників по антигітлерівській коаліції. За програмою ленд-лізу, СРСР отримав значні обсяги військової техніки, озброєння, продовольства та інших матеріалів, необхідних для підтримки економіки і ведення бойових дій. Німеччина не могла зосередити всі наявні сили проти радянських військ, оскільки була змушена одночасно воювати з союзниками на інших фронтах, в тилу, на морі та в повітрі.

Не варто забувати, що опір гітлерівцям чинили українці різних політичних спрямувань. Свій внесок у боротьбу з німецькими окупантами зробив також український національно-визвольний рух. Українські націоналісти, згуртовані в лавах підпілля, УПА та інших повстанських формувань, вступали у бої, протидіяли репресивній та грабіжницькій політиці окупаційної адміністрації, проводили антигітлерівську пропаганду.

 Більше цікавих матеріалів ви можете знайти на сайті УІНП за посиланням 

https://old.uinp.gov.ua/

Скадовські міські публічні бібліотеки зберігає значний масив матеріалів, які розкривають різні аспекти Другої світової війни. Пропонуємо добірку видань останніх років, які висвітлюють широке коло питань одного з найбільш драматичного періоду всесвітньої історії: причини і хід Другої світової війни; особливості воєнної міжнародної дипломатії; ціна перемог і поразок, їх історичне значення та філософське осмислення; спогади політичних діячів і учасників бойових дій та очевидців.

    Україна в полум’ї війни 1941–1945 / П.П.Панченко [та ін.]. – Київ : Україна, 2005. – 560 с. : іл.

Спираючись на фактичний матеріал, маловідомі архівні документи, автори детально аналізують оборонні і наступальні операції, проведені на території України у роки Великої Вітчизняної війни, показують масовий героїзм бійців і командирів Червоної армії у боях за визволення рідного краю від німецько-фашистських загарбників.

На основі аналізу фактичного матеріалу, нових архівних джерел автори розглядують найважливіші операції Червоної армії на території України, що суттєво вплинули на подальший хід Другої світової війни, значною мірою збагатили воєнне мистецтво.

        Друга світова війна в історичній пам’яті України : за матер. Укр. ін-ту нац. пам’яті / [упоряд.: Л.Герасименко, Р.Пилявець]. – Київ; Ніжин, 2010. – 247 с. : іл.

У виданні представлено матеріали про причини, перебіг і наслідки однієї з найбільших і найтрагічніших подій в історії Українського народу ХХ століття – Другої світової війни. В основу праці покладено ідею боротьби українського народу за власну Державу.
У книзі проаналізовано події, що відбувались на території України, починаючи від проголошення Карпатської України у березні 1939 р. і завершуючи подіями на Далекому Сході у вересні 1945 р. (на основі значного масиву матеріалів розглянуто основні аспекти формування історичної пам’яті українського народу про Другу світову війну в сучасній Україні)

    Україна в Другій світовій війні: погляд з ХХІ століття : історичні нариси у 2 кн. – Київ : Наукова думка, 2011. – 943с. 

У виданні висвітлюється широке коло концептуальних питань одного з найбільш драматичних періодів історії України – періоду Другої світової та Великої Вітчизняної воєн.

На основі критичного аналізу вже опублікованих матеріалів і нових масивів джерел, більшість з яких вводиться до наукового обігу, подається сучасне бачення мобілізаційних і режимних заходів радянського керівництва, стратегічних і фронтових операцій на території України, політики німецької та румунської окупаційної влади, повсякденного життя цивільного населення в умовах нацистського режиму, боротьби партизанів та підпільників у тилу нацистських окупантів, діяльності самостійницьких інституцій, становища військовополонених, суспільно-політичних та соціокультурних процесів воєнної доби, стану радянської економіки в роки війни та відбудовний період, з’ясовуються долі жертв нацистських переслідувань, демографічні втрати українського народу в роки війни.

Стяжкіна Олена. Стигма окупації: Дадянські жінки у само баченні 1940-х років. – К.: ДУХ І ЛІТЕРА, 2019. – 384 с.

«Стигма окупації: радянські жінки у самобаченні 1940-х років» – це книжка про війну та неспроможність людей осягнути окупаційний досвід як у момент його проживання, так й у перші роки після вигнання нацистів. Дослідження побудовано навколо історії трьох жінок та двох режимів, один з яких змушував своїх громадянок бути радянськими й героїчно загинути, а інший – нацистський – зректися й радянського, й людського. У книжці йдеться про розпач й виживання, про відмінності у розумінні та сприйнятті добра й зла, про пошуки й обрання стратегій життя та смерті, про тонкі й непевні грані між колаборацією та праведністю, спротивом та відстороненням, мародерством та підтримкою інших. Це також аналіз жіночого досвіду й травматичного й нестабільного процесу пошуку слів та механізмів самоописання у контекстах «подвигу», «зради», «ворогів», «героїв», що змінювались впродовж 1940-х років як внаслідок внутрішніх інтенцій дієвиць, так й під тиском усталених державних пропагандистських настанов щодо «правильної поведінки» радянських громадян під окупацією. Це історія формування державної політики стигматизації окупованих й самостигматизації людей, що вважали себе радянськими. Це історія нелінійності досвіду війни, викладена некодифікованою мовою самих жінок, одна з яких шукала для себе канонічної героїчної біографії, друга сміливо й відчайдушно боролася за виживання, а третя – рятувала інших без огляду на ризик покарання нацистською або радянською владою.

Архіви окупації. 1941-1944 / Держ. ком. архівів України; Упоряд. Н. Маковська. - К.: Вид. дім "Києво-Могилянська академія", 2006. - 872 с.: іл. - (Більше не таємно; Т.І.)  У книзі вперше представлено інформацію про так звані "окупаційні фонди" державних архівів України. Понад півстоліття цей потужний документальний масив був здебільшого засекреченим і недоступним для дослідників. Тож його публікація слугуватиме розширенню джерельної бази дослідження історії Другої світової війни на українських землях, відкриє нові можливості для глибшого і детальнішого вивчення нацистської окупаційної політики, усіх сфер життя населення на окупованій території. Книга стане в пригоді не лише історикам-науковцям, студентам, аспірантам та викладачам гуманітарних навчальних закладів, а й усім, хто не байдужий до минулого та майбутнього України. Плохій С. Забуті покидьки Східного фронту / Сергій Плохій ; пер. З англ.. Н. Коваль. – Харків : Книжковий Клуб «Клуб Сімейного Дозвілля», 2020. – 320 с. #УІК Великий союз ХХ століття виявився приголомшливо успішним у реалізації його безпосередніх завдань. Американська допомога Британії та СРСР через програму «ленд-ліз», відкриття Другого фронту в червні 1944 року стали найяскравішими епізодами співпраці антигітлерівської коаліції, однак завершився Великий союз великою невдачею — «Залізною завісою», що розрізала навпіл повоєнну Європу. Запитання «Що сталося не так?» і «Хто відповідальний за початок Холодної війни?» лунали в усьому світі. У цій документальній розвідці Сергій Плохій розкриває джерела конфліктів і жахіть Холодної війни, аналізуючи історію Великого союзу. Автор спирається на раніше недосяжні джерела — архівні документи радянських спецслужб, що містять спостереження військової контррозвідки й таємної поліції за американцями, які контактували з представниками ВПС Червоної Армії та місцевим населенням, звіти шпигунів, доповіді їхніх очільників і кураторів. Сергій Плохій робить приголомшливе відкриття: Великий союз був приречений на невдачу й почав розпадатися вже під час Другої світової війни. Однак що чи хто спричинив крах одного з наймогутніших альянсів ХХ століття? Левітас. Ф.Л. Друга світова війна: український вимір / Фелікс Левітас. – К.: Наш час, 2012. -272 с. Книгу присвячено суперечливим сторінкам минулої війни. Спираючись на новітню українську, російську, англо-мериканську та німецьку історіографію, автор прагнув дати відповіді на найактуальніші питання Другої світової війни та розкрити роль і місце України в подіях 1939—1945 років. Основну увагу приділено питанням, які зумовлюють широкий науковий і пізнавальний інтерес у сучасному українському суспільстві: справжні причини Другої світової війни, особливості таємної міжнародної дипломатії, трагедія і подвиг перших років війни, ціна великої перемоги, історичне значення перемоги над нацизмом, українці-герої, проблеми національного примирення, війна як історичний феномен. Видання розраховане на викладачів і студентів ВНЗ, учителів і старшокласників, а також на всіх, хто цікавиться новітньою історією України.  Безсмертя. Книга Пам’яті України. 1941-1945. Головна редакційна колегія(голова І.О. Герасимов, заступник голови І.Т Муковський і П.П. Панченко, відповідальний секретар Р.Г. Вишневський). – К.: Пошуково-видавниче агентство «Книга Пам’яті України», 2000. – 944 с.: іл. У завершальному томі історико-меморіального серіалу «Книга Пам'яті України» вперше опубліковано аналітико-документальний матеріал про вагомий внесок Українського народу в перемогу над фашизмом. Це видання - скромна данина незгасної пам'яті про тих, хто загинув на полях битв за честь, свободу і незалежність Батьківщини, хто, незважаючи на розбіжність у політичних поглядах, залишився патріотом України до останнього подиху. На підставі поіменного обліку загиблих у боях узагальнено дані про військові втрати України у роки Великої Вітчизняної і другої світової воєн. Оприлюднено понад 300 документальних фото і кадрів кінохроніки воєнних літ, багато з яких читач побачить уперше. Книга, в якій простежується єдина історична концепція, пропонує читачеві й інші, неусталені оцінки, висновки, узагальнення українських істориків щодо подій тих далеких років. Редколегія не завжди поділяє їхні погляди, спростування чи заперечення. Вкотре засвідчується історична реальність: ще й досі звучить відлуння тих неоднозначних подій, які на довгі десятиріччя роз'єднали націю. Але для матері-України всі діти рідні, вона не може забути жодного з них. Видання гідно поповнить бібліотеку новітньої історії України. Воно призначене для широких верств читачів: наукових працівників, викладачів і студентів вузів, курсантів, учнів, службовців органів державної влади - всіх, хто не байдужий до майбутнього нашої Вітчизни, хто прагне знати правду про найстрашнішу в історії людства війну.