Незламний фронт відваги і доблесті. До дня партизанської слави

Щороку,  22 вересня, в Україні відзначається День партизанської слави. З нагоди відзначення цієї дати у читальному залі організована розгорнута книжкова виставка акцент «Незламний фронт відваги і доблесті»

Свято партизанської слави встановлено в Україні Указом Президента України «Про День партизанської слави» від 30 жовтня 2001 року N1020/2001 на підтримку ініціативи ветеранів війни та з метою всенародного вшанування подвигу партизанів і підпільників увічнення їхньої пам'яті...

Це - державне визнання внеску народних месників у велику Перемогу над нацизмом, відновлення історичної справедливості щодо масової участі українського народу у визвольній боротьбі проти гітлерівської навали. Це - свято людей сильних духом і з чистою совістю, які не шкодували життя для перемоги над ненависним ворогом.

 Перші загони партизанів з’явились в Україні восени 1941 року під Черніговом та Сумами під керівництвом Миколи Попудренка та Сидора Ковпака.

Партизанський рух в Україні набув масовості з кінця 1942 року. Активний спротив окупаційному режиму з боку мирного населення виник внаслідок нещадного терору, масових вбивств, геноциду єврейського населення, вивезення молоді до Німеччини на примусові роботи.

Дії партизанських загонів та підпільних організацій у роки Другої Світової війни нанесли непоправні збитки живій силі, інфраструктурі та техніці противника, здійснили неоціненний внесок у наближення Великої Перемоги над фашистами та їх союзниками.

Героїчна боротьба українського народу проти німецько-фашистських загарбників є однією з найславніших сторінок країни, до написання яких долучилися й мешканці нашого краю. Ще з радянських часів подвиг партизан-підпільників увічнюють у багатьох населених пунктах України пам'ятники, історичні музеї, музеї партизанської слави.

Поблизу села Мала Андронівка Скадовського району, на місці останнього бою партизанів з фашистами, в 1967 році встановлено пам`ятник героям партизанського руху Омеляну Юхимовичу Гірському  та Олександру Карповичу Ладичуку.

…Бій тривав цілий день, до пізнього вечора. У цьому бою загинули або були поранені майже всі партизани. О.Ю. Гірському, О.К. Ладичуку і П.X. Блінову вдалося прорвати кільце оточення і, під покривом темряви, дістатися до села Андронівки Скадовського району. Сховавшись у підвалі будинку Антона Коломойченка, родича Гірського, вони вранці були виявлені старостою села. Партизанів зрадили. Не чекаючи приходу карателів, О.Ю. Гірський, О.К. Ладичук і П.X. Блінов покинули підвал і сховалися у неприбраних соняшниках за півтора кілометра від села. Там вони вирішили прийняти останній бій. Карателям не вдалося живими взяти командирів партизанського загону. Усвідомлюючи безвихідь ситуації і не бажаючи потрапити в полон, вони підірвали себе гранатами…

 Плине час, однак пам’ять про спротив та непокору ворогові житиме вічно!