Видатні скадовчани в історії становлення незалежності України
ГУК ЛІДІЯ ІЛАРІОНІВНА
Репресована за громадську діяльність, лікар, еколог.
З селянської родини. Мати працювала на колгоспній свинофермі. Батько, Ларіон Півень, помер 1948 р. Того ж року Лідія боса пішла до школи. Дівчина багато читала і вважала, що це тільки в їхньому селі так погано живеться. Закінчивши 1957 р. десятирічку, пішла за комсомольською путівкою в колгосп із думкою покращити життя. Працювала на птахофермі, була секретарем комсомольської організації, членом бюро райкому комсомолу, 1959 р. вступила в КПРС. Але скоро зрозуміла, що від неї на селі нічого не залежить.
1960 р. в парусинових сандалях і плащику за 10 рублів вступила на санітарно-гігієнічний факультет Київського медичного інституту. Жила в гуртожитку. Щоб прохарчуватися й одягтися, розвантажувала з хлопцями вагони. Познайомилася зі студентами медінституту Миколою ПЛАХОТНЮКОМ, Ярославом ГЕВРИЧЕМ, Олесем СЕРГІЖНКОМ. В інституті склався неформальний гурток національно свідомої молоді. Лідія ходила до парткому, деканату й ректорату, вимагаючи, щоб виконувалася постанова міністра про викладання українською мовою. 1966 р. підписалася під вимогою відкритого суду над заарештованим у серпні 1965 р. студентом Я.ГЕВРИЧЕМ. Брала участь у студентській різдвяній ватазі, яка заколядували 300 р. на пам'ятник Василеві СИМОНЕНКУ. Щороку брала участь у вшануванні Т.Шевченка 22 травня біля його пам'ятника. На літературних вечорах, у Клубі творчої молоді познайомилася з Надією СВІТЛИЧНОЮ, Аллою ГОРСЬКОЮ, Оксаною МЕШКО, Галиною СЕВРУК, Людмилою СЕМИКІНОЮ, Олесем ШЕВЧЕНКОМ, увійшла в коло шістдесятників. Читала і розповсюджувала серед студентів книжки, які будили національну гідність, а також літературу самвидаву: “З приводу процесу над Погружальським”, "Інтернаціоналізм чи русифікація?" І.Дзюби, “Щоденник” В.СИМОНЕНКА з віршами, “Лихо з розуму” В.ЧОРНОВОЛА. 196.... р. одружилася з сином репресованого Василем Гуком (помер 1971 р.). 1966 р. народився син Ярослав.
1967 р. направлена на роботу санітарним лікарем санепідемстанції у м. Скадовськ Херсонської обл. І тут відстоювала національні права. Документи писала тільки українською мовою, що було причиною постійних конфліктів з головлікарем.
До Лідії Гук приїздили на відпочинок друзі: Оксана МЕШКО, Олесь СЕРГІЄНКО, Михайло МАСЮТКО, Світлана КИРИЧЕНКО, Леопольд Ященко, Ліда Орел, Юрій БАДЗЬО, Галина Севрук, Ірина Корсунська, а також Вадим СМОГИТЕЛЬ, Петро РОЗУМНИЙ, Олександр КУЗЬМЕНКО, Орися Сокульська, Іван СОКУЛЬСЬКИЙ, В’ячеслав ЧОРНОВІЛ, Атена Пашко, Микола ПЛАХОТНЮК, Віра та Євген Чередниченки, інші. У 1969 році відпочивало 14 осіб. Вони організували „Скадовську народну республіку” на чолі з „президентом”, на пляж ходили з прапором, з одного боку синім, з другого жовтим, випускали щоденну стінгазету. До Лідії також приходили скадовці, молодь, брали книжки, читали літературу самвидаву. У неї вдома проводилися вечори, де читали твори Т.Шевченка, В.СИМОНЕНКА, І.ДРАЧА, Ліни КОСТЕНКО.
З початком арештів української інтелігенції 1972 р. у Г. 16–17.02 1972 р. працівники КДБ за постановою від 8.02 у якійсь “справі № 42” провели обшук. Вилучили два мішки літератури, в т.ч. самвидав, зошити з її віршами, записники, вирізки з газет, вірші. 18.02 вилучили навіть твори Леніна з позначенням цитат на захист української мови та права націй на самовизначення. Викликали на допити її та її знайомих. Здебільшого люди уникали відповідей, однак дехто підписав протоколи, що Лідія “захищала бандерівців”, говорила про відсутність свободи слова, русифікацію, голод 1933 р., окупацію Чехословаччини. У “Баладі про суховій”, вірші “Східний вітер” слідство вбачало наклепи на дружбу народів СРСР.
Уже 18.02 1972 р. вона опротестувала обшук Прокуророві УРСР, 28.03 1972 р. звернулася з листом до ЦК КПУ про незаконні вилучення і заявила, що в Україні слід провести українізацію, зупинену в 30-х роках. 19.04. 1972 р. подала заяву до Скадовського райкому КПУ на захист заарештованої української інтелігенції. Писала, що в місті розповсюджуються чутки, ніби в неї знайдено ампули з культурою холери і токсином бутулізму, книжку з шифрами, що вона винна у виникненні епідемії.
3.08 1972 р. були проведені обшуки вдома і на робочому місці, у неї відібрали підписку про невиїзд. Після численних допитів у листопаді Лідію 9.12. 1972 р. заарештували і звинуватили у “зведенні наклепів на радянський державний і суспільний лад” за ст. 187-І КК УРСР. Після нетривалого утримання в камері попереднього ув'язнення переведена в СІЗО м. Херсона, де потерпала від тісноти, бруду, голоду. За настановою О.МЕШКО Г. відкидала всі звинувачення.
На судовому засіданні більшість свідків відмовилася від обвинувальних показів. Адвокат Єжов Іван Семенович вимагав припинити справу за відсутністю складу злочину (після чого він був позбавлений доступу до політичних справ). 9.02 1973 р. Херсонський обласний суд, враховуючи добрі характеристики, виніс вирок: 1 р. ув'язнення в таборі загального режиму. На касаційну скаргу Верховний суд УРСР 5.04 1973 р. залишив вирок у силі.
Термін Лідія Ларіонівна відбувала в Дніпродзержинську. Зона розташована в улоговині неподалік доменних печей, жінки дихали металевим пилом, потерпали від тісноти, голоду, бруду. Особливо дошкуляла брутальна мова ув'язнених і наглядачів. Працювала на швейному підприємстві, де прасувала білизну. Тим часом 5-річного її сина доглядала мама.
Звільнена достроково за 2,5 місяці до кінця строку, у вересні 1973 р.. На роботу її ніде не приймали. Скаржилася прокуророві, їздила в облздороввідділ. Зрештою прийняли лікарем-методистом районної лікарні. У 1974 р. через клопотання профспілкових зборів Г. прийняли на роботу з комунальної гігієни.
До Лідії Гук знову приїздили численні друзі, за що її викликали до КДБ.
1977 р. Лідія Гук встановила, що вирощування рису з застосуванням отрутохімікатів у чеках поблизу курортної зони в Джарилгацькій затоці призвело до зникнення бичків, креветок, камбали. Вдалося опублікувати невелику замітку в газеті, яка збурила громадську думку. Унаслідок численних зборів, мітингів 1988 г. разом з лікарем О.Білинською ініціювала створення Екологічного товариства "Джарилгач". Після численних наукових досліджень і публікацій у пресі, телепередач вирощування рису за існуючою технологією в Скадовській зоні в кінці 80-х рр. було заборонене. Затока почала відроджуватися. 1998 р. Кабінет міністрів надав Скадовській медичній зоні статус курорту державного значення та постановив оздоровити зону санітарної охорони курорту.
16.03. 1988 р. Лідія Гук звернулася до ПВР УРСР з клопотанням про реабілітацію. Їй відмовили. Тоді вона звернулася до ХІХ партконференції. 11.08. 1989 р. Херсонський облсуд скасував свій вирок та постанову ВРУ і справу провадженням припинив за відсутністю складу злочину. Вона реабілітована.
З лютого 1989 р. Г. брала участь у створенні Народного Руху України, у вересні 1989 р. була делеґатом Установчого з'їзду НРУ. Створила й очолила також районний осередок Суспільної служби України. Вела екологічну роботу, організовувала допомогу дітям Чорнобиля.
У 2002 році вийшла друком збірка поезій «Серце моє – Україна. Поезії»
Померла 14 липня 2011 року у Скадовську.
Бібліоґрафія:
Український інститут національної пам'яті - "1938 - народилася Лідія Гук, поетеса, дисидентка." 23.10.2019.
Коментарі
Дописати коментар