Не згасити пам’яті вогонь!

 

Минають роки, десятиліття. Поросли отавою вирви від бомб, зникли окопи. Усе менше тих, хто повернувся додому з перемогою, тих хто пройшов через горнило війни і окупації. Настане день і жоден з них не прийде 9 травня, щоб віддати шану загиблим воїнам великої битви з фашизмом. Та тільки книги та обеліски, що обвіваються степовими вітрами, будуть нагадувати нащадкам про героїчне минуле їхніх дідів та прадідів.

Братська могила радянських воїнів та мирного населення, які загинули в роки Другої Світової війни.

Знаходиться на старому міському кладовищі по вул. Гагаріна. 

Братська могила воїнів-захисників міста.

Знаходиться на старому міському кладовищі по вул. Поповича.  

Спогади Сипко Людмили Іванівни.

Публікації з газети «Чорноморець»

    «Герої Джарилгача»(26 листопада на острові Джаридгач відбувся останній бій радянських матросів з гітлерівськими окупантами).
    Сипко Людмила Іванівна, жителька села Тарасівка, 12 травня 1940 року народження.
Ми з братом Володею сидимо під хатою. У двір заходить два німці: «Млеко, яйкий єсть?»
    Володя старший за мене на три роки. Як потім розповідав дорослим, дуже злякався, але рішуче відповів: «Мами нікс, дідуся нікс!». Німці, напевне, побачивши переляканих дітей, пішли собі з двору. Стінки сараю на дядьковім дворі окроплені кров’ю. І мій коментар до побаченого: «Бісової чуми німці,
вирізали у дяді Яші усіх гусей!» 
    Коли німці увійшли в село, то офіцерів розквартирували по хатах. У нас теж жив офіцер на ім’я Август. Мене це так дивувало, бо я вже знала назви місяців року і не могла зрозуміти що ж це за ім’я таке . Він з повагою ставився до дідуся. Говорив, що у нього теж пристарілі батьки і дуже переживав за них. Вони багато розмовляли, і дідусь з повагою ставився до німця. Август отримував навіть посилки з дому, в них були солодощі, і він щедро ділився з нашою сім’єю. Коли Август поїхав з села, то забув, а можливо, спеціально залишав,  виделку зі свастикою. У Ганни Митрофанівни Гаран стояли на «постої» два німці. Кожного ранку вона повинна була давати на сніданок молоко і вершки. На молоці вони заварювали собі каву і пили з вершками та галетним печивом. Дітям баби Ганни  заборонялося навіть  показуватися на очі. Вони сиділи тихенько на печі, доки ті трапезували.
    Один завжди залишав шматочки печива і грудочку рафінованого цукру і віддавав дітям. А другий все, що не доїдав, викидав на купу гною і демонстративно прикидав свіжим. «Хай би не дітям, хай би котам віддав, гад!» - говорила баба Ганна.
    Не знаю, хто дав вказівку, але у кожному дворі повинні були бути окопи,  можливо, для збереження цивільного населення.
Уніч, коли відступали німці, вся родина ночувала в окопі. Відступаючи в сторону Криму, загарбники підпалили склад продовольства та речей, що знаходилися в приміщенні школи.         Старші хлопчаки визирали з окопів. Я пам’ятаю  те зарево та густий дим, що стояв над селом. Коли вибухи припинилися і вогонь трішки вщух, хлопчаки та дорослі кинулися витягати зі згарища, що не згоріло. Дідусь витяг дерев’яний ящик з довгими макаронами. Він і досі зберігається. Ми, діти, брали ті макарони і просто гризли їх сирими.
    Це вже було десь у 1944 році, коли нас звільнили. Довгими вечорами мама в’язала рукавичками та шкарпетки, а потім відносили до сільради та відсилали на фронт. І це не тільки наша сім’я. Було зберуться жінки в якійсь хаті в’яжуть, пісні співають, а ми, дітвора поряд  граємося.
    Коли німці зайняли Скадовськ, командування Чорноморського флоту направило на острів групу з 27 матросів на чолі з мічманом Сірятським. Їм було наказано подавати з Джарилгача сигнали радянським кораблям. Завдання було відповідальним і складним. Матроси нічим не повинні були видати свого перебування на острові, розташованому всього в шести милях від окупованого фашистами Скадовська. Минали дні, моряки успішно несли свою незвичайну вахту. Якось моряки помітили, що в район порту Хорли фашисти стягують великі сили: вони готувалися до прориву нашої обороги на Перекопі. Про це з Джарилгацького острова було негайно відправлено радіограму командуванню флоту. В той же день на Хорлівському рейді з’явилися наші кораблі – крейсер і есмінець. Вони відкрили нищівний вогонь по ворожих об’єктах. Плани фашистів були зірвані. Виконавши операцію, кораблі пішли в море і передали на Джарилгач по радіо лише одне слово: «Дякуємо!» .
    Розвідники допомагали не тільки флотові, а й авіації. Майже щодня вони передавали в Крим зведення про напрями польотів фашистських літаків. Водній з передач було повідомлено, що німецькі літаки тримають курс на Перекоп. У запеклому повітряному бою було збито 10 фашистських літаків, а решта мусила повернутися на свою базу. Так моряки Джарилгача активно допомагали громити ворога.
    Одного разу комісар Виноградов зі своєю групою провів диверсійну вилазку в Новоалексіївку. Операція пройшла вдало: матроси висадили у повітря нафтобазу і захопили «язика» - фашистського офіцера. На світанку, коли поверталися на Джарилгач, над катером раптово з’явився німецький літак. 
«Міссершмітт», скинувши бомби, на бриючому польоті почав розстрілювати матросів. Цього ранку половина групи, в тому числі і комісар Виноградов, загинула. Після того, як фашисти помітили радянський катер, над Джарилгачем щодня в один і той же час почав кружляти «Хейнкель -126», намагаючись виявити, чи є хтось на острові. Тоді німці вирішили висадити на острів десант. Вони скористалися «послугами» двох зрадників, які добре знали Джарилгацький фарватер. З їх допомогою гітлерівці підійшли до острова, але матроси, які несли вахту на маяку, заздалегідь помітили катер і зайняли оборону. Після цього німці ще кілька разів намагалися висадити на острів, але моряки пильно стежили за їхніми діями і щоразу відганяли від Джарилгача.
    Через тиждень після жовтневих свят на острів висадилось щось із 500 ворожих солдатів. Матроси прийняли бій. Вони билися відчайдушно, до останнього патрона, до останньої гранати. В цьому бою загинув майже весь загін. Поранених фашисти під конвоєм відправили до концтабору.
    За деякий час одному з учасників цього нерівного бою – радистові Миколі Миколайовичу Сурмачу – вдалося втекти з концтабору. Він перейшов лінію фронту і в рядах діючої армії брав участь у боях з фашистами до Дня Перемоги.
 
Жовтень 2002 рік                                                                                Автор Л. Плахотна

Зі спогадів В.Алексєєнко.

Німецький літак «Хейнкель» He 111-a 

…«Мені запам’ятався один епізод, який мав місце на острові Джаралгач, - пригадує колишній льотчик Скадовської авіагрупи Василь Якович Алексєєнко. - Тут у 1944 році знаходився  пост оповіщення і зв’язку. На ньому несли службу лише три радянські матроси. Зв’язок  з ними підтримувався по радіо.

   Одного разу рано-вранці нас підняли по сигналу тривоги. Матроси з Джарилгача повідомили, що на острові сів незвичайний літак. Потім радіозв’язок припинився. Було ясно. Що літак ворожий. Про те що він може летіти. Ми не турбувалися, бо знали, що літаки, які змушені вночі приземлитися, сідають не випускаючі шасі («на пузо», як говорять льотчики). А літати після такої посадки неможливо. Нас хвилювало інше: екіпажі  фашистських літаків у той час складалися з 5-6 чоловік, а наших на острові було лише троє. Генерал-майор М.О. Токарєв (командир Скадовської авіагрупи) послав спочатку 2 винищувачі патрулювати над островом, а потім ще й машину з автоматниками до села Новоолексіївки, звідки можна було краще висадитись на Джарилгач.

     Коли ж автоматники прибули на острів, там вже все було тихо. У ході перестрілки один фашистський льотчик був поранений, інші чотири – зв’язані нашими матросами.

Полонених доставили в Скадовськ. Як виявилось під час допиту, це був новий літак «Хейнкель», призначений для дій у нічний час. Приблизно через тиждень німецький літака було доставлено в Скадовськ на наш аеродром. Пам’ятаю, я якось запитав у генерал-майора М.О, Токарєва, чи можна використати трофейний літак у бойових діях проти ворога, як це робили німці на початку війни, захоплюючи наші літаки.

 - Синок, - відповів мені генерал-майор (так він називав всіх молодих авіаторів, а мені тоді йшов 21-й рік), - у нас дуже добра вітчизняна техніка, і ми не станемо копіювати підлих прийомів фашистів.

    І така велика гордість за нашу батьківщину прозвучала в його словах, що мені стало соромно за своє запитання.

    Давно це було, але запам’яталося на все життя.

В.Алексєєнко.

    Скадовська міська публічна бібліотека зберігає значний масив матеріалів, які розкривають різні аспекти Другої світової війни. Пропонуємо добірку видань останніх років, які висвітлюють широке коло питань одного з найбільш драматичного періоду всесвітньої історії: причини і хід Другої світової війни; особливості воєнної міжнародної дипломатії; ціна перемог і поразок, їх історичне значення та філософське осмислення; спогади політичних діячів і учасників бойових дій та очевидців.

    Україна в полум’ї війни 1941–1945 / П.П.Панченко [та ін.]. – Київ : Україна, 2005. – 560 с. : іл.

Спираючись на фактичний матеріал, маловідомі архівні документи, автори детально аналізують оборонні і наступальні операції, проведені на території України у роки Великої Вітчизняної війни, показують масовий героїзм бійців і командирів Червоної армії у боях за визволення рідного краю від німецько-фашистських загарбників.

На основі аналізу фактичного матеріалу, нових архівних джерел автори розглядують найважливіші операції Червоної армії на території України, що суттєво вплинули на подальший хід Другої світової війни, значною мірою збагатили воєнне мистецтво.

    

     

    

    Друга світова війна в історичній пам’яті України : за матер. Укр. ін-ту нац. пам’яті / [упоряд.: Л.Герасименко, Р.Пилявець]. – Київ; Ніжин, 2010. – 247 с. : іл.

У виданні представлено матеріали про причини, перебіг і наслідки однієї з найбільших і найтрагічніших подій в історії Українського народу ХХ століття – Другої світової війни. В основу праці покладено ідею боротьби українського народу за власну Державу.
У книзі проаналізовано події, що відбувались на території України, починаючи від проголошення Карпатської України у березні 1939 р. і завершуючи подіями на Далекому Сході у вересні 1945 р. (на основі значного масиву матеріалів розглянуто основні аспекти формування історичної пам’яті українського народу про Другу світову війну в сучасній Україні)

    Україна в Другій світовій війні: погляд з ХХІ століття : історичні нариси у 2 кн. – Київ : Наукова думка, 2011. – 943 с. У виданні висвітлюється широке коло концептуальних питань одного з найбільш драматичних періодів історії України – періоду Другої світової та Великої Вітчизняної воєн.

На основі критичного аналізу вже опублікованих матеріалів і нових масивів джерел, більшість з яких вводиться до наукового обігу, подається сучасне бачення мобілізаційних і режимних заходів радянського керівництва, стратегічних і фронтових операцій на території України, політики німецької та румунської окупаційної влади, повсякденного життя цивільного населення в умовах нацистського режиму, боротьби партизанів та підпільників у тилу нацистських окупантів, діяльності самостійницьких інституцій, становища військовополонених, суспільно-політичних та соціокультурних процесів воєнної доби, стану радянської економіки в роки війни та відбудовний період, з’ясовуються долі жертв нацистських переслідувань, демографічні втрати українського народу в роки війни.

Стяжкіна Олена. Стигма окупації: Дадянські жінки у само баченні 1940-х років. – К.: ДУХ І ЛІТЕРА, 2019. – 384 с.

«Стигма окупації: радянські жінки у самобаченні 1940-х років» – це книжка про війну та неспроможність людей осягнути окупаційний досвід як у момент його проживання, так й у перші роки після вигнання нацистів. Дослідження побудовано навколо історії трьох жінок та двох режимів, один з яких змушував своїх громадянок бути радянськими й героїчно загинути, а інший – нацистський – зректися й радянського, й людського. У книжці йдеться про розпач й виживання, про відмінності у розумінні та сприйнятті добра й зла, про пошуки й обрання стратегій життя та смерті, про тонкі й непевні грані між колаборацією та праведністю, спротивом та відстороненням, мародерством та підтримкою інших. Це також аналіз жіночого досвіду й травматичного й нестабільного процесу пошуку слів та механізмів самоописання у контекстах «подвигу», «зради», «ворогів», «героїв», що змінювались впродовж 1940-х років як внаслідок внутрішніх інтенцій дієвиць, так й під тиском усталених державних пропагандистських настанов щодо «правильної поведінки» радянських громадян під окупацією. Це історія формування державної політики стигматизації окупованих й самостигматизації людей, що вважали себе радянськими. Це історія нелінійності досвіду війни, викладена некодифікованою мовою самих жінок, одна з яких шукала для себе канонічної героїчної біографії, друга сміливо й відчайдушно боролася за виживання, а третя – рятувала інших без огляду на ризик покарання нацистською або радянською владою.

Архіви окупації. 1941-1944 / Держ. ком. архівів України; Упоряд. Н. Маковська. - К.: Вид. дім "Києво-Могилянська академія", 2006. - 872 с.: іл. - (Більше не таємно; Т.І.)  У книзі вперше представлено інформацію про так звані "окупаційні фонди" державних архівів України. Понад півстоліття цей потужний документальний масив був здебільшого засекреченим і недоступним для дослідників. Тож його публікація слугуватиме розширенню джерельної бази дослідження історії Другої світової війни на українських землях, відкриє нові можливості для глибшого і детальнішого вивчення нацистської окупаційної політики, усіх сфер життя населення на окупованій території. Книга стане в пригоді не лише історикам-науковцям, студентам, аспірантам та викладачам гуманітарних навчальних закладів, а й усім, хто не байдужий до минулого та майбутнього України.           Плохій С. Забуті покидьки Східного фронту / Сергій Плохій ; пер. З англ.. Н. Коваль. – Харків : Книжковий Клуб «Клуб Сімейного Дозвілля», 2020. – 320 с. #УІК Великий союз ХХ століття виявився приголомшливо успішним у реалізації його безпосередніх завдань. Американська допомога Британії та СРСР через програму «ленд-ліз», відкриття Другого фронту в червні 1944 року стали найяскравішими епізодами співпраці антигітлерівської коаліції, однак завершився Великий союз великою невдачею — «Залізною завісою», що розрізала навпіл повоєнну Європу. Запитання «Що сталося не так?» і «Хто відповідальний за початок Холодної війни?» лунали в усьому світі. У цій документальній розвідці Сергій Плохій розкриває джерела конфліктів і жахіть Холодної війни, аналізуючи історію Великого союзу. Автор спирається на раніше недосяжні джерела — архівні документи радянських спецслужб, що містять спостереження військової контррозвідки й таємної поліції за американцями, які контактували з представниками ВПС Червоної Армії та місцевим населенням, звіти шпигунів, доповіді їхніх очільників і кураторів. Сергій Плохій робить приголомшливе відкриття: Великий союз був приречений на невдачу й почав розпадатися вже під час Другої світової війни. Однак що чи хто спричинив крах одного з наймогутніших альянсів ХХ століття? Левітас. Ф.Л. Друга світова війна: український вимір / Фелікс Левітас. – К.: Наш час, 2012. -272 с. Книгу присвячено суперечливим сторінкам минулої війни. Спираючись на новітню українську, російську, англо-мериканську та німецьку історіографію, автор прагнув дати відповіді на найактуальніші питання Другої світової війни та розкрити роль і місце України в подіях 1939—1945 років. Основну увагу приділено питанням, які зумовлюють широкий науковий і пізнавальний інтерес у сучасному українському суспільстві: справжні причини Другої світової війни, особливості таємної міжнародної дипломатії, трагедія і подвиг перших років війни, ціна великої перемоги, історичне значення перемоги над нацизмом, українці-герої, проблеми національного примирення, війна як історичний феномен. Видання розраховане на викладачів і студентів ВНЗ, учителів і старшокласників, а також на всіх, хто цікавиться новітньою історією України.  Безсмертя. Книга Пам’яті України. 1941-1945. Головна редакційна колегія(голова І.О. Герасимов, заступник голови І.Т Муковський і П.П. Панченко, відповідальний секретар Р.Г. Вишневський). – К.: Пошуково-видавниче агентство «Книга Пам’яті України», 2000. – 944 с.: іл. У завершальному томі історико-меморіального серіалу «Книга Пам'яті України» вперше опубліковано аналітико-документальний матеріал про вагомий внесок Українського народу в перемогу над фашизмом. Це видання - скромна данина незгасної пам'яті про тих, хто загинув на полях битв за честь, свободу і незалежність Батьківщини, хто, незважаючи на розбіжність у політичних поглядах, залишився патріотом України до останнього подиху. На підставі поіменного обліку загиблих у боях узагальнено дані про військові втрати України у роки Великої Вітчизняної і другої світової воєн. Оприлюднено понад 300 документальних фото і кадрів кінохроніки воєнних літ, багато з яких читач побачить уперше. Книга, в якій простежується єдина історична концепція, пропонує читачеві й інші, неусталені оцінки, висновки, узагальнення українських істориків щодо подій тих далеких років. Редколегія не завжди поділяє їхні погляди, спростування чи заперечення. Вкотре засвідчується історична реальність: ще й досі звучить відлуння тих неоднозначних подій, які на довгі десятиріччя роз'єднали націю. Але для матері-України всі діти рідні, вона не може забути жодного з них. Видання гідно поповнить бібліотеку новітньої історії України. Воно призначене для широких верств читачів: наукових працівників, викладачів і студентів вузів, курсантів, учнів, службовців органів державної влади - всіх, хто не байдужий до майбутнього нашої Вітчизни, хто прагне знати правду про найстрашнішу в історії людства війну.  Скадовский раздел областной Книги Памяти создан на основе архивных документов, публикаций газет и журналов, воспоминаний участников и очевидцев событий Второй мировой войны. В ходе подготовки раздела испольованы материалы и документы Центрального архива Министерства обороны РФ, Государственного архива Херсонской области, архива Скадовского райвоенкомата архива Скадовского отдела социального обеспечения, материалы Скадовского музея и других музеев района. В поиске и сборе материалов, записи воспоминаний приняли участие работники Скадовского райвоенкомата, работники испокомов сельскихСоветов, инспектора военно-учетных столов при сельских Советах, ветераны войны и труда, работники музеев, школьники и учителя. Редакционная колегия Скадовского раздела обласной Книги Памяти: Алексеенко А. И. – председатель, Гуц В.И . – ответственный секретарь, Корокин В.Г., Криминская Л.И., Лысенко Н.Ф., НартоваГ.Я., Скориченко И. Г. – зам. Председателя, Тимошенко В.В – Зам председателя, Щарбак В.Е.  «Очима очевидців. Дитинство опалене війною». – Скадовськ.:КП «Скадовська міська друкарня», 2018. - 48 с. Це книга, в якій подаються спогади мешканців Скадовська часів Другої світової війни. Книга рекомендована як інформаційний посібник для керівників та учнів краєзнавчих гуртків загальноосвітніх та позашкільних навчальних закладів Скадовського району. «Навіки в пам’яті народній» Редакційна комісія: Безердян Л.В, Безердян Л.П, Малашкова О.М, Служала Д.П, Смирнова Л.Ю,  Судіна В. І, Цибель Н. А, Якубчук Г.П. Скадовськ  - 2016, 62 с. Ця книга – путівник по пам’ятних місцях всенародної шани і широкої вдячності тим, хто самовіддано захищав від фашистської навали нашу рідну Скадовщину: свою родину, батьківську оселю та своє право на життя. Навічно в пам’яті нашій. Спогади ветеранів Великої  Вітчизняної війни 1941-1945 рр. Скадовського району. /  В.В. Тимошенко – Херсон 1994 р. 156 с. Пройдуть роки, минуть віки, а читачі цієї книжки дивуватимуться безсмертному подвигу наших земляків. Вони поклоняться тим велетам, які розчавили страшну багатоголову коричневу змію, ім’я якої – ФАШИЗМ. Коваль Л. Незабутнє. – Скадовськ : Аттика, 2015. – 134 с. Ця книга про пам’ятники, пам’ятні місця та меморіальні дошки Скадовська. Їх зводили , щоб славити видатних історичних діячів та відомих земляків. Знання про них зібрані зусиллями тих, хто усвідомлює відповідальність перед нащадками. Для всіх, хто відчуває себе спадкоємцем минулих поколінь і понесе їх досвід у майбутнє. Книга розрахована на широке коло читачів.